Пригадай тиху сповiдь у крадену нiч,
Завмирали від співу дощу в насолодi,
Поринали в обiйми осiннiх мелодiй
I не було нiкого довкола побіч.
Твої oчi вабили сяйвом далеких зірок,
Мої - ставали кольору сполохiв ночі,
Подiляли єдину самотнiсть на двох
Волошково безжалiснi та карiї oчi.
Вiй пелюстки тремтiли краплинами слiз,
Так як плаче захмарене небо
Вiдчайдушно в безглуздному просторi, скрiз...
Ти згадай, а можливо, не треба...