Канів. Музей Т.Г.Шевченка
Величний Храм – феєрія дитинна,
Із вітражів веселковим яскрінням,
Із велелюддя врочистим ряхтінням,
Святиня – незглибима і гостинна.
У лабіринтах – таїна тремтлива
Паркету заспокійливе рипіння,
Наглядачок із закутків моління.
Планида – безталанна і примхлива.
Склепіння – склепу? – відрух олив’яний,
В безпам’ять заганяється днедавнє
Навроченням нав’язливим безбарвним –
Ілюзія? Імла? Міраж? Омана?
Це ж у модерної якої нації
Духовний спадок – сірі інсталяції?!