Моє обличчя, долею пооране,
У дзеркалі розраду не шука...
Приємніше дивитись в небо зоряне
Чи у свічадо тихого ставка;
Радіти, що на небі місяць світить
Й голублять Сонця промені ясні,
Що і мені Земля дарує квіти,
Бузку й акацій грона запашні.
Всьому свій час: була і в мене врода
Й на мене заглядались юнаки,
Закоханість – за юність нагорода,
А згодом всі ми в'янем, як квітки.
Красу душі відкриємо пізніше,
Хоча і зробим безліч помилок,
Й відчуєм серцем, що вона цінніша –
Це так важливо знати для жінок!
В моїй душі тепер спокійно й тихо,
Бо тепле світло у собі несу
Й для ближніх знов знаходжу слово втіхи
Про цю людську нев'янучу красу.
Гартована життям – я майже антикварна,
Бо зморшки – долі щирий поцілунок...
Людей люблю й сама любові варта,
Плету життя вогненний візерунок.
22.12.09