Не витримав Дніпро – і обмілів.
А світові ми зовсім не потрібні,
Бо так багато голих королів
У царстві вбогих, де дзеркала хибні,
Де царствують химери, де мовчать
Пророки у нестерпності завбачень,
Де гордо спить вся королівська рать,
Щоб зайвого випадком не побачить.
І лиш вони, сумні одинаки,
Плекатимуть незайманість лілеї,
Допишуть кров’ю рвані сторінки
І Господа молитимуть за неї.
Не створять образ – тільки силует,
Як вийде – геніальний чи пропащий.
Поет у нас – то навіть не поет,
А камінь із Давидової пращі.
27.04.2011