Місто промите дощем, як сльозою дитини,
де ти? Що робиш ти нині
з нашими тінями
тими,
що пропливали по стінах, бруківці, карнизах?
Знаю вони закарбовані, сховані
в люстрах, свічадах,
взявшись за руки,
спускаються вниз, піднімаються вгору
Ти не подумай, що хвора уява
щось там малює на денці_на дні...
Дні того Щастя назавше_навічно
в Матрицю Часу вписав Хронікер...
Може так статись колись прочитаєш
в новім житті в напівсонні
чи на осонні за столиком в кнайпі якісь
Подумки скажеш:
"Мабуть, deja vu"
і посміхнешся
і мій поцілунок відчуєш...