Весна розквiтає над мокрим асфальтом
I сили женуть що i не наздогнати.
Квартали, розсипанi пiд свинцевим небом,
Вчать тебе як рибу мовчати.
I ти поринаєш у них мов у море,
Пiрнаючи з берега у самi хвилi
Розтоптаних квiтiв людське те горе,
Що плодиться кожне в своїй квартирi.
I небо в асфальтi помiж домами
Вiдображається крiзь воднi кулi,
А речi неназванi ще словами
Шепочать часу що буде далi.
Спробуй пiзнати що Бог готує,
Вижени з себе ту кляту владу,
Бо все що людина в життi будує
Має лиш часу вiдстань i дату.