Була собі одна вдова,
Росли у неї сина два:
Один – бідовий, роботящий,
Другий – лінивий, непутящий…
Прийшов їх час – і одружились.
Іван, той перший, взяв заможну,
Петро – сирітку не вельможну.
Минає рік, і роздивились :
Петрова Ганка вміє все,
Водички зранку принесе,
Борщу наварить, хліб спече,
І вишиває всім на диво
Сорочки, рушники, правдива,
Сорм»язлива, і тече
Струмочком тихим голос ніжний,
До всіх однаково привітна,
Цвіте, мов квіточка тендітна,
Всім наділив її Всевишній.
Іванова ж була сварлива,
Ледаща, а пихата – диво…
Було немало в неї вад,
А ще й підступна і брехлива,
Не може дати чомусь лад.
Свекрусі Ганка полюбилась,
Вона із нею не сварилась,
І бесіда їй залюбки
З невісткою. Її голубить,
Ніде без неї і не ступить.
Невістка з сином – голубки,
Кохаються. Змінивсь Петро,
Працює разом з братом в полі.
Радіє мати Божій волі,
Бо в хату щастя їй прийшло.
Та чорна заздрість не дрімає,
Плекає помсту у душі,
Бо на безплідному кущі
Лиш марно цвіт, плода немає.