Вмощуюсь на ліжку,підібгавши ноги.
Щось муляє на безіменному пальці...
А на грудях бородавка.Прикрашена червоними маками.
Лікар каже:Пухлина.Як завжди ракова.
В крамниці несвіжий йогурт,піджак вельветовий
тримається на нитці...Такі зустрічі бувають раз на життя,тому
вони знакові.
Напрочуд.
Роздаю банкноти охочим.
Нехай всередині злипнеться від них шлунок і волосся
почне випадати.
Стіни,наче розірвані струни,викликають
нестримну рвоту.
Ти закреслив ще одну дату
в календарному відліку,руки на дотик як з холодильника,
в якому немає їжі.
Там тільки дорогі закордонні ліки,які все частіше забуваю приймати.
Обличчя схудло,вилиці так загострились,що ризикуєш ненароком порізатись.
Шкіра здається настільки прозорою-можна читати по судинах новини.
І,знаєш,з кожним роком...Я ставала все важче хворою.
А ти залишався міцним,суворим.
Наче молитву,наніч повторював:Я тебе не покину,не покину...
Всупереч усьому.
Так тепер тепло повертатись з кожної невдалої коми-додому.
Ткнутись тобі у тремтячі груди своїм вологим носом
і дихати...
Ти збираєш мене мізерними крихтами,на які я в істериках можу розсипатись.
Досить.