Це лиш слова, не більше і не менше.
Це лише сни, видіння.
Розуміння не спасає,
бо біль ще гострий і такий,
що струни ладен поламати на друзки.
Чарівна Мавко, Діво, Ладо поглянь на руно,
прочитай закляття!
Хай спомин стане на порозі,
хай мак не пустить в сіни
того, хто шкрябає у шибку
та руку чорну суне з-за креденсу,
де стародрук лежить
і пахне пилом Мафусаїлових блукань.
То - мій щоденник, мабуть.
У нього зазирнути я боюсь...
Лежу отут, в кутку, на лаві.
Схрестились руки.
Очі клепить і серце ледь ворушить кров по жилах.
Не сила думати. Та і навіщо?
У коминочок повітрулі свищуть.
Під піччю хаткник шарудить, а може миші.
В тій тиші, що в мені, зназовні кожен звук як подзвін...
Як хочеться почути знов цимбали, скрипку, англійський ріг,
віолу, ту, що
д'аморе...
О, як повільно тане ніч в пустій хатині між світами!
Що буде з нами не хвилює вже давно.
Що буде з Ними ще хвилює...
© Святослав Синявський 16.05.2004 17:10 - 21.05.2011 18:11