Петрів батіг у вазу ставлю синю, -
Його біля будинку я зірвала,
Приваблять квіти кожну господиню:
Льняну серветку й гроно горобини
Майстерно в композицію з,єднала.
Перед очами видиво чудове…
Хист до краси – від Бога добрий знак,
Що маю пильне око за основу
І від Природи витончений смак.
Петрів батіг, відомий, як цикорій,
Що розквітає влітку в час ранковий,
Нагадує про далі неозорі,
Бо має колір ніжно-бірюзовий.
До вази повернулась за годину,
Красою милуватись залюбки –
Замість букета лиш сумні стеблини,
Квітки стулили бліді пелюстки…
Цикорієм щоразу милувалась,
Та не за штучно створених умов,
Бо зрізаний біліє… Дивувалась:
Він, як людина, що втрачає кров!
Ось так і я, як дикий той цикорій,
Бо зрозуміла істину просту –
Народжена в Природі я суворій,
Та лише там по-справжньому цвіту…
25.08.06