(Перекладено на українську з О.Мандельштама)
Вірші до Н.Штемпель
1.
До чистої землі невільно припадає –
Хода нерівномірна ця солодка;
Вона іде і ледь випереджає
Швидку товаришку і юнака-погодка.
Її приваблює задавлена свобода
Навіяної кимось недостачі,
Ясна догадка, навіть не інакше, -
В її ході утриматись бажає
Про те, що весняна оця погода
Для нас – праматір склепу гробового;
Ходу із неї вічність начинає.
2.
І є жінки – сирій землі, як рідні,
І що не крок, то гулке їх ридання,
Воскреслих супроводити і гідні
Вітати вмерлих – їхнє визнавання.
І домагатись ласки їхньої – марудно,
І розлучатись з ними непосильно.
Сьогодні – ангел, завтра - як черв’як могильний,
А післязавтра – повне невпізнання…
Що було кроком – стане недоступне…
Безсмертні квіти, небо цілокупно,
І все, що буде, тільки обіцяння.