Протече крізь пальці літо,
Мов ота вода…
І піде гуляти світом
Осінь молода...
Здасть кленові «бакси» драні
В золотий запас,
Щоб купити в мене дані
Про всіх нас.
Я ж не зможу заступити
За межу
І нічого їй лукавій
Не скажу.
Буду грати з нею в «жмурки»,
«Пудрити мозги»…
Буду «корчити придурка",
«Ржати»: "Ги-ги-ги!»
А вона (дурна, як курка)
«Гнутиме» своє…
Скаже з приводу «придурка»,
Що такий я й є!
Свисне Жовтня з Листопадом
(Мать їх не туди!)
І потягнуть мене садом
В страшні холоди,
В крижані зими палати,
В білі сни,
Щоб морозом катувати
До весни.
І ніхто із тих, кого я
Осені не «здав»
Навіть імені мого і
Не згадав…
Лиш Весна мене почує
Серед тяжких дум…
Пожаліє й ампутує
Біль і сум.