Відвідати Відень. Вагоном вагання
Ввігнати у серце вагому весну
І вигином волі окреслити власну
Всесильну і вічну володарку сну.
Снодійну веселку, веселу снодійку,
Коханку всевладну володаря тьми
Свяченими свічами, хвилями відчаю
Від віри відірвану, винну... А ми,
Ми вигнані, власне, із власних обітниць
Вогнем і весіллям, вином ворогів,
Нерівними впливами, вилами, війнами
Просякнуті, приспані, втиснуті в гнів.
Ми втоптані в тіло. А тім’я – високо...
Не вискочиш. Відчай, мов вектор роси,
Вертає, згортає, обмежує простір...
Відвідати Відень. У вирій врости.