День був самотнім. Тиша дзвеніла крилами,
Кригою спогадів, краяла душу безоднею.
Кожен, хто хтів іти до неба власними силами,
Був самотнім, а осінь – осінь була холодною.
Кожен, хто вірив, врешті здавався зневіреним,
Згодом – знесиленим, згодом - з’являвся врятованим.
Осінь насправді створена для того, щоб бути сірою.
Білим снігом зими осінь було зіпсовано.
Ти зіп’єшся, зіспишся, змарнуєш свій час на сумніви,
Станеш сумним і сивим у просторі випадковості.
Ти спитаєш, навіщо тебе від юрби усунено,
Від тієї широкої дороги свободи совісті?
Просто тобі наснилась стежка власною й вільною.
Сонце ж твоє було лише липневою спекою.
...А восени весна здається святою й сильною...
...А навесні здається осінь такою далекою...
1999