Прощай, кохання!

               
               
Не кажи мені звабливих слів,
Не зови у чаруючі далі.
Досить з мене оманливих снів
І п’янкого кохання печалі.
Ти пробач мені, милий, пробач,
Що кохати тебе більш не сила.
У душі моїй радість і плач –
Знову  воля мене поманила.
                Прийшла прощатися пора,
                Усе мина на білім світі.
                Живе кохання і вмира,
                Мов яблуневі квіти.

Я не знаю, куди я піду,
Що чекає мене край порога,
Чи на радість, чи то на біду
У нову вирушаю дорогу.
Крізь серпанок рожевих надій
Серце бачить омріяну волю;
А душа знову сповнена мрій
Про прийдешню щасливую долю.
                Прийшла прощатися пора,
                Усе мина на білім світі.
                Живе кохання і вмира,
                Мов яблуневі квіти.