Щоб море забути… Алкоголь/сигарети щоночі…
Й неважливо тепер, що я хочу/чого не хочу…
Лиш всередині щось бунтує/кричить/клекоче:
“Ти не зможеш забуть!”
Вже СИрени позводили з розуму всіх Матросів…
На камені чешуть скуйовджене чорне волосся.
Мені серед них неймовірно щасливо жилося
і текла в жилах ртуть…
Ти забрав мене в світ людей, світ жорстокості/болю.
Для мене це клітка. Але ти обіцяв: “На волю.”
Я покірно ступала…Крок в крок я ішла за тобою…
Тобі не збагнуть,
чого мені варте це зречення зову крові…
Море мені не простить. Море знову й знову
змусить серцем платити за вибір своєї любові…
і життям…
мабуть…
©**SIrena**
07.07.2011г.
Отклик Екатерины Балахоновой http://www.stihi.ru/2011/07/10/7586