(казка)
ЖилА собі дівчина
і звали її Ганна.
Служила у родині
В якій була зла панна.
Та панна вередлива
і заздрісна й ледача,
сама ж бо невродлива,
лукаву мала вдачу.
Щоб Ганна не робила
тій кралі все не йметься.
- Не так ,-каже помила
підлогу, - і сміється.
-Не так переш і шиєш
і вариш все не так,
і посуд не так миєш.
Поганий маєш смак.
Розплакалась дівчина
бо ніде правди діти,-
всяк кривдить сиротину
і нІкому жаліти.
Як ляжуть спати в домі,
дівча піде до річки.
на березі крутому
розкаже все вербичкам.
Одна із них , як мати,
а інші, мов сестрички.
Сьогодні буде спати
уткнувшись в листя личком.
Тут добре.Всі вербички
Ганнусю колисали
і листячком зеленим
їй слози утирали.
-Не плач, моя дитино,-
найстарша їй сказала.-
Поспи іди з годину,
я хочу щоб ти знала-
У тебе серце дивне.
Не плач і не журися.
Почуєш треті пІвні
до мене повернися.
Озвешся : „Вербо мила,
до мене доторкнись,
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись.”
Послухала Ганнуся-
мерщій побігла в хату
- А що, як не проснуся?
Не буду я лягати...
За думами сумними
збігає швидко час.
Згадала як малою
блукала в лісі раз...
Аж раптом треті півні
за клунею запіли-
згадать слова чарівні
дівчинонці веліли.
Схопилася й хутенько
до річечки помчала.
Прибігла і легенько
вербиченьку обняла.
Озвалась:"Вербо , мила
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись."
І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала,
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері,
мерщій відтіль іди.
І ось Верба відкрила
їй двері до скарбів.
Ганнуся там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить
прикрас зі срібла й злота
лічить – не полічить.
Там сукні й покривала
І шуби й килими.
Зозуля їй кувала:
- КУ-ку! усе візьми!
Та Ганна пам’ятала:
коли відкрились двері,
Верба тоді сказала
брать те що до вечері.
Ось кухоль золотистий
і гарна срібна чаша,
на скатертині чистій
у мисці смачна каша.
І хліб свіженький білий
Вареники у кринці
лежить кавунчик стиглий
ковбаска у торбинці.
Взяла тоді Ганнуся
вареників із кринки,
білесеньку хлібину,
ковбаску із торбинки.
Тай винесла за двері
свої маленькі клунки:
- Хіба ж я заслужила,
Вербичко, ці дарунки?
Верба лиш загойдалась,
враз двері зачинила,
до Ганни обізвалась:
- Ти правильно вчинила!
Тепер коли захочеш,
до мене завітаєш,
прийму тебе охоче.
Слова чарівні знаєш.
Бери всього по - трошку,
в усьому міру знай.
Візьми й чарівну ложку –
Про бідних тільки дбай!
З тих пір Ганнуся наша
не знала вже біди.
Була у неї й каша
і одяг хоч куди.
Їй дім купить звеліла
матусенька Верба.
Жилось там любо - мило,
покинула журба.
А злую тую панну
вже заздрощі беруть.
Слідить рішила Ганну,
бо сумніви згризуть.
Не може їсти й пити,
бурчить все та бурчить.
Все ж Ганну підслідити
вдалося й аж сичить:
- Тепер слова чарівні
піду скажу Вербі,
й скарби усі ті дивні
я заберу собі.
Аж раптом треті півні
зухвало заспівали,
згадать слова чарівні
злій панні обіцяли.
Схопилася й щодуху
до річки полетіла.
Прибігла і вербу ту
руками обхопила:
- О, вербо, щоб ти згнила,
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила,
Я, Ганна, відчинись!
І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері
й мерщій відтіль іди.
Коли Верба відкрила
їй двері до скарбів,
то панна там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить.
Прикрас зі срібла й злота
лічить не полічить
Там сукні й покривала
і шуби й килими.
Зозуленька кувала:
- Ку - ку! Усе візьми!
Цить! – панна закричала, -
бо вкину в гаманець,
тоді вважай: пропало,
настав тобі кінець!
Так панна і вчинила,
запхала все в мішок
і хліб свіженький білий
золочений рожок.
Та ще сріблясту чашу,
шерстяні килими.
Смачну гречану кашу,
стрічки з віночками.
Старанно набивала
мішки вона собі,
та все під ніс бурчала:
Гей, Вербо, підсоби!
Враз двері зачинились,
зненацька, як завжди:
- Недобре ти вчинила,
Лишайсь тут назавжди.-
Сказала те і впала
вербичка у ріці.
Ганнусеньку позвала
сказала так дочці:
Ганнусю, як побачиш,
сестриченьку- вербу,
коли сумуєш,плачеш-
віддай їй всю журбу.
Запам'ятай, дитино-
дерева ці зелені
землі окраса дивна,
а ще її легені.
А будеш шанувати
природу ти завжди,
то маєш, доню,знати-
не матимеш біди!
Мене ж не забувай!
Бувай, бувай, бувай...
***************
Таку оcь казку дивну
розповіла старенька,
цю казочку чарівну
я чула ще маленька.
Я в казку закохалась
із самого початку
ото ж і записала
й дарую вам на згадку.