Пам’яті Саші Молотая
На хвильку. Трохи відпочить. Приліг.
І де тепер, в якій далечині…
Із яблунь білих – білий-білий сніг,
Нестримний сум на плечі весняні.
Закарбувався намірів розбіг
У меркнучі дороги кам’яні.
Мигтять зірки на неба темнім дні
І водить сонце вічний кругобіг.
І кожна річ сполохано мовчить.
Спустілий день, тремку безвільну мить
Не замикнути у сумирні рами.
З галяви лине лагідний димок…
Куди подітись від важких думок,
Все пояснити звичними словами?
Переклад Анна Дудка http://www.stihi.ru/2011/07/29/4780
На миг. Лишь отдохнуть прилёг.
И где теперь, в какой дали небесной?
Из яблонь белых - белый-белый снег,
Безудержная грусть печальной песней.
Наметился намерений разбег.
Не уставая, дни бегут за днями,
Мигают звезды дальними огнями,
И катит солнце вечный кругобег.
И всё теперь испуганно молчит.
День опустел, безвольно опочил.
Не втиснуться уже в былого рамы.
Навстречу мягкий ветерок струится...
Куда деваться от тяжелых мыслей,
Все объяснить привычными словами?