Надто ковзко іти по перилам своїх думок,
Небезпечно, але мене ти до себе кличеш.
І хоч скільки б я не проходила цей урок,
Обпікаючи крила, щастя тобі я зичу.
Наболіли вже рани до закам’яніння слів -
Не кроваві, але такі глибокі й напрочуд свіжі.
Знову бачу, як ти проти мене сів
І підвівся ще ближче і знову ближче.
Твої щоки палали ніжним рожевим рум’янцем,
А в очах – наче здалека вогник мені світив.
Щось сказав і пішов. Жаль, що моїм бранцем
Ти не став. І сховалось на дні десь сяйво світил.
Зараз тижнями я чекаю від тебе листів.
Це єдине, що в мене зосталось на пам'ять і спогад.
Та коли ж ти напишеш ті декілька слів?
Я про це попрошу сьогодні у Господа Бога.