Коли одужання лише уява,
Коли за ліки тільки його очі...
Ти відчуваєш, що надія млява,
Але чекаєш з ранку і до ночі.
Втрачає сенс подальше існування
В тенетах слів [він так брехав натхненно]
До Бога пишеш [марне листування,
Він звідти бачить : "Дівчинко, даремно!"]
А ти не спиш, вдивляєшся у небо,
Бо кажуть, серпень -- місяць зорепаду,
Бажання швидко загадати треба
На зірку, що летить... Жорстокий фатум-
Усі зірки, мов цвяхами прибиті.
Знесилена лягаєш на світанку
Та мариш ним, благаєш зупинити
Мовчання остогидну лихоманку.
А він мовчить: така собі абетка,
Де напис є, - нема лише звучання.
Живеш щодня, мов та маріонетка-
Хтось смикнув за мотузку - привітання...
...Це не кохання, дівчинко, тортури.
Ти маєш сили, щоб усе змінити!
Розбити вщент навколо себе мури
Та відпустити серце... відпустити...
(09-12.08.2011)