Відцвітає повінь літа
Гріє ніздрі запах трав,
Посивілий трохи вітер
При дорозі тихо став
Відпочити. Стиглі роси
Сиплють холод кришталю
Попід ноги. Ранок босий
Наступає на стерню
Аж у мозок коле. Полем
Миші днів біжать. Їжак
Наколов на голки кола
Ті, що по воді… Душа
Вже готова рахувати
І курчат, і сльози втрат.
Попід небом клапті вати
Сіють спокоєм. Не в такт
Витанцьовує самотньо
На порозі жовтий лист –
Пророкує ранню осінь…
І такий тужливий свист
Заповзає в пори шкіри,
Мов гадюка у нору.
Трохи щастя, трохи віри
Ще до осені нарву.
Переклад Анни Дудки:
http://www.proza.ru/2011/08/14/1163
Отцветает буйнотравье лета,
Греют ноздри ароматы трав,
С поседевшими висками ветер
У дороги запыхавшись встал,
Отдохнуть присел. И ливнем росы
Сыплют ему льдинки хрусталя
Под ноги. У утра ножки босы
А под ними-то одна стерня!
До мозгов проколет. Этим полем
Мыши дней бегут. За ними еж
На иголочки круги наколет
Те, что по воде. Душой замрёшь,
И считать она уже готова
И цыплят, и слезы от потерь.
В небе лоскуты от тучек снова
Дарят нам покой. Не в такт теперь
Исполняет соло одиноко
На пороге первый желтый лист -
Он пророчит осени мороку.
И тоскливый холодящий свист
Заползает в поры сердца, кожи,
Как гадюка в нору, что в яру.
Горстку счастья, горстку веры, может,
Я ещё до осени нарву.