***
обійстя горіло...і обри, і гори, і коні –
На крові замішані – криком кричали –
Тікай!
Навпомацки лісом – коріння хапало за ноги,
Кістляве галуззя шмагало в лице, і волосся
Як птаха налякана – вгору шугало і вниз,
І ніч не кінчалась...
і голос – нагайка з сириці
репіжив по спині, лишаючи смуги навхрест...
***
в блискучих очах донни Анни живе супокій:
імлаві тумани, камінна долівка, світлиця
холодна - і плечі у хустку ховаються... киця
до ніг їй потреться -
портрети чужі -
і насниться
бездонність глибин
і безсенсовість білих завій,
і вії опустить, і віяло впустить, і впаде
загублений лист зі слідами губної помади...
***
..голі дерева лютого
такі трепетні у своїй щирості
стоять у снігах навшпинечках,
ніби школярки уперше цілуються -
до неба руками тягнуться,
до нього гілками туляться...
жменька галок -
як криптограма пам"яти -
і прочитають - чи ні,
і забудуть - чи ні -
їм_чорним до нас_білих
однаково -
дзьобами землю лютневу риють,
теплу зсередини...