Полишаючи простори світу.
Закрившись десь у тих світах,
Що називається коханням,
Його душа чекала щастя.
Мабудь шукала довго так,
Все наступаючи на граблі,
Та ось прийшов той спокій,
Коли полишені емоціїї пусті.
Вже сил не має йти,
Або чого чекати?
Мені вже все одно - кричить душа.
А сердце все ще мріє,
Про ту солодку мить з`єднання,
Отих сердцець, що так кохають.
Весь світ здається марним,
Щасливі дні покинули його.
Та сонця промені не гріють.
Бо вже пора...
Пора дорослішати може,
А може просто не страждать.
Що криється в думках у нього?
Можливо боляче стражадть.
А ми все граємось серцями,
Їм весело дивитись на пусті безликі форми.
Коли в полоні поколінь,
Його душа відкритим сердцем,
Шукала пристані собі.
Ксения Алексеевна. 31.08.2011