Я вот-вот упаду на знакомые с детства ладони,
Где опять задохнусь от дурмана увядшей травы.
Мне б чуть-чуть отдохнуть на осеннем сквозном перегоне
Между миром ушедших и призрачным царством живых.
Обними меня, степь, закачай в заполыненной зыбке!
Я покуда – в седле, но устала душа от потерь…, -
Не хватает тепла той знакомой до боли улыбки
И касанья руки по утрам – не хватает теперь…
Дай мне, степь, скакуна, - мы ушедшее время догоним.
Мой – немного пристал, - на галоп – не способен, увы!
До чего же нужны в час осенний степные ладони!
До чего же нежны прикасанья увядшей травы!
Перевод на украинский язык
Надя Чорноморець
http://www.stihi.ru/avtor/nadegda11
Я ось-ось упаду на знайомі з дитинства долоні,
І сп’янію ураз у зів’ялій духмяній траві.
Мені б трохи спочить на осінніх вітрів перегоні
Між позасвітом вмерлих і примарливим царством живих.
Обійми мене, степе, залюляй в полиновій колисці!
Я, одначе – в сідлі, та від втрат утомилась душа… –
Так бракує тепла, що струмило в знайомій усмішці,
Сумно – дотик руки рано-вранці тепер не втіша…
Степе мій, дай коня, – доженемо літ лети збігомі.
Мій – зморився либонь, – на галоп – не спроможний вже став!
В безпросвітність осінню так затишні степу долоні!
Як втішає торкання тендітне прив’ялених трав!