Давно нема вже хати край села,
В якій мене матуся народила,
Де перший крик з грудей я пролила
І перший крок в житті своїм зробила.
Не квітне сад вишневий по весні,
Бузок не манить квітами рясними,
Де мрій жадалось зоряних мені,
Пісень веселих за столом родини.
Криниця зникла, мохом поросла,
Та, що поїла чистою водою,
Такої більш в житті я не пила,
Живою не вмивалася росою.
Не пахне хлібом ранок із печі,
Де сонця край горить на літніх схилах…
А зорі падають і падають вночі,
Та тихо грають на Деснянських хвилях.
Тумани літ не стерли почуття…
Дитинства сни так боляче хвилюють.
Над згадкою не власне забуття…
Хатинку мрій я в віршах намалюю!
6 жовтня 2009 р.