"Вже осінь виплакала сліз,вже відридала!"
(Надя Чорноморець)
Вже осінь виплакала сліз, вже відридала!
Світанок сірий, сірий день і сірий світ.
Та раптом з марева зринає - білий сніг,
В танку фантазій білість розгулялась.
Сніжинка кожна - філігранність досконала -
В повільнім вихорі, як у мінливім сні,
Кружляє і летить на ліхтарів вогні,
І до землі спадає величаво.
Вальсує за вікном - а тут свіча горить,
Спливає,скапує, повільно загасає,
Свіча й легке вино. І флейта тихо грає,
І ледь слова пливуть, розмов неспинна нить.
Час зупинив, чи лиш притишив біг...
Навкого сніг,лиш білий. білий сніг.
Уж осень выплакала слёз, уж отрыдала!
За серым утром - серый день, и серый свет.
И ниоткуда, вдруг, сорвался белый снег,
Фантазий танцы, белость разгулялась.
Снежинка каждая - в ней филигрань кристалла -
В объятьях вихря, как в тревожном сне,
Летит, кружится и не тает на огне,
Под ноги фонарей ложась устало.
Вальсирует, слепит - а здесь горит свеча,
Течёт и застывает твёрдой лентой,
Свеча и лёгкое вино. Под звуки флейты
Плывут слова: начало всех начал.
Застыло время? Замедляет бег?
Вокруг лишь снег. Лишь белый, белый снег.