Благаю, дозвольте вже бути собою,
Хоча б на сьогодні покиньте мене.
Я наодинці лишуся з журбою,
А ранком відвертість, як місяць, мине.
Пахучі квіти обпікуть кропивою,
З*яжуть руки тростини віків,
А ваші пальці,вгорі,наді мною
Будуть смикать за довгі нитки
Немов ляльку, в театральних виставах
Порожню, холодну і неживу,
Аплодуватимуть вам і зліва і справа
За трагічну майстерність і дивину.
А вона лише хоче бути собою,
Відверто сміятись, радіти життю.
Тримати на заході сонце в долонях
А якщо любити- то казати "люблю".
Якщо грати - то грати пристойно,
Цінувати не за ціну...
Відганяти від себе тривогу,
Шукать щастя не вгорі, а внизу.
Хоче бачити правду в розмові,
Нестривожені очі ясні,
Хоче вірить в кохання без солі,
В мирне небо нездійснених мрій.
Я відкрию театральну завісу,
Рабам вашим розріжу нитки.
Всі ролі пошлю враз до біса
Мовчіть.Я не буду вас слухати.
А завтра хай місяць вкраде ще світанок,
Знов заткнуть усім рота ляльки.
Тільки поклик душі на останок
Лишить в серці болючі сліди...