У вишневому садочку
Вже багато літ
Стоїть собі біла хата,
А живуть в ній баба й дід
Ось надвечір, коли стало
Сонечко сідати,
Зажурився дід
Та й бабу гукає до хати
Прийшла баба,
А дід руки на грудях схрестив
Та із бабою розмову
Ось яку повів:
- Будеш, бабо, ти одна
Віку доживати,
Як не станеш мене, діда,
Смачно годувати!
Баба сплеснула в долоні:
- Ой, біда ж яка!
А він своє далі править :
- Спечи колобка!
Заходився проти ночі
Дід вередувати:
- Як не спечеш те, що хочу,
То піду із хати!
Сів сердитий біля столу,
Колобка чекає,
А у баби новий клопіт:
- Так муки ж немає!
Пішла баба б до крамниці,
Так надворі ніч,
Обшукала всі полиці,
Лазила на піч
І в коморі, що надворі,
І в клуні шукала,
А муки ніде нема,
Як у воду впала…
Та нарешті, у макітрі
На самому денці
Нашкребла баба муки
Десь із пів відерця
Колобка спекла
І вклала його остудити,
А сама нарешті з дідом
Лягла відпочити...
Спала баба, а чи може
Й не склепіла вік,
Тільки вранці глип!
А вражий колобок утік…
Котить лісом колобок,
Пісеньки співає,
А у баби з дідом в хаті
Спокою немає…
Пише баба листа діду:
- Прощавай, дідусю!
Як спіймаю колобка,
Тоді повернуся
Доки баба в темнім лісі
Колобка шукає,
Сидить дід голодний в хаті
Та гірко зітхає:
- Як мені не захворіти
Від такої втрати?
А хто ж тепер мене буде
Смачно годувати?
А хто ж мене та й догляне,
Де ж моя бабуся ?
І так далі, і так далі
У такому дусі…
На завершення
Сказати хочу всім дідам:
- Будете вередувати,
Буде таке й вам!