Я пройденим літам дивлюсь услід:
Вдовою з них я прожила третину…
Вдивляюсь пильно в навколишній світ –
Невдовзі вже й сама його покину…
Коли і як, - не відаю про це,
То ще й складаю вірші про кохання,
Тому й не переймаюсь тим кінцем,
В якому я – не перша й не остання.
Я дивувалась матінці колись:
Вона про смерть спокійно говорила,
Та руки склавши, мама не сиділа,
А час настав – кінець не забаривсь!..
Давно немає мами й чоловіка,
Сестрички і обох братів нема…
Мене довбала доля, мов шуліка,
А я живу, - та ще й не крадькома!
Ти нам потрібна! – ще говорять діти
Й за шию обіймають ще онуки,
Я їм дарую також серця квіти,
Для них добро творити здатні руки,
Які гаптують ще життя рушник
Й знаходять місце барвам веселковим,
Хоч сум розлуки з рідними не зник,
Я ще радію зорям світанковим…
29.09.11