Я чекаю від тебе листів, хоч і знаю, що марно.
Але ж ми так кохали безмежно, безтямно, до болю.
Сонце десь заховалось за темнії обрії-хмари.
Ми, приречені, полетіли по іншу долю.
Я направо, а ти наліво, все вище і вище.
За новим відчуттям я й безпечністю лину.
Ти шукаєш той спокій і тепле вогнИще,
що врятує від втоми і лиха тяжкої години.
Тільки як те забути, приємне, тепле і ніжне,
без чого мого світу раніше не існувало?
Пам’ять - вічності зрадник - серденько ріже.
Як же часу було для кохання замало!
Мало часу - нічого зробити не встигли:
ні зірок зрахувати на небі, ні крапель роси.
Ми вже порозлітались. Ти, серце, не скигли,
знов до себе у Бога його не проси.
Розлетілись два птахи у небі в різнії боки.
То поринули дві душі відради шукать.
Хай літають вони, хай шукають долі. А поки
я продовжую на листа від тебе чекать.