Сниться їй поле з пахучими травами -
Знову минуле забрало в полон.
Там, біля хати з рожевими мальвами,
П’є вона воду з дитячих долонь.
Сняться їй очі, що світяться ласкою,
Мамина ніжність, родинне тепло,
Батьківська хата, де звуть її Настею.
Це тільки сон, а чи справді було?
Сняться їй вершники в чистому полі,
Вже доторкнулась стріла тятиви.
Впало намисто, як крапельки крові
Та й розгубилося серед трави…
Сонце зійде і сон цей розтане.
Правда жорстока вдарить як ніж:
Доля твоя гірка, безталанна,
Ти вже ніхто і життя твоє гріш.
В серці твоїм незагоєна рана,
Люди чужі, підступний гарем.
Там була Настя, а тут Роксолана,
Зеленоока Хасекі – Хурем.
Ти була вільна як вітер у полі,
Та налетіла чорна біда.
Важко звикати жити в неволі,
Коли іще така молода.
Важко коритися іншим законам,
Гірко шукати розради у снах,
Марно чекати надію на волю
В чорних, як ніч, незнайомих очах.
Тільки ти віриш, ще день твій настане,
Ще затамує подих гарем,
Коли в ці чорнії очі погляне
Зеленоока красуня Хурем.
Все іще буде: кохання і втрати
Відчай і біль, прокльони і страх.
Все це мине, та залишиться пам'ять
Та, що ніколи не згасне в віках.