Світлий ангел, осяяне диво небесне,
Неймовірна, сліпуча, любове моя.
Ти знайшла у заграві, неждано воскреслій,
Діаманти в душі, що тепер мерехтять.
Повернула бароко балад Аватарів
В пересохле дзюрчання пустельних оаз.
Біополя туманність пройшла крізь радари
І відтоді не бачу я інших прикрас.
Світлий ангел, зоря – небесами сповита,
Тайне графіті клинопису давніх таблиць.
Тільки ти відшукала ключі до санскриту,
Запалила життя в пустоті небилиць.
Диво сталось, я вітром біжу за тобою,
Я молюся й до бога звертаюсь щомить:
«Дай добра їй, дай щастя, дай ніжність любові»
Так всю ніч, доки місяць тихенько летить.
Щось безкрає й терпке захопило циклоном,
Понесло, мов на хвилях, кудись в забуття.
Просвітило рентгеном всі думки навколо
І цілюще роздолля вдихнуло в чуття.
Як нестерпно хвилини спливають повільно,
Без таких серцю милих, чарівних очей.
Цілий Всесвіт здається близьким і незмірним,
Коли ти серед снів, сяйне диво ночей.
Світлий ангел, легенда моїх первоцвітів,
Скарб, який не знайти, навіть з путівником.
Невагомість в тендітній картині із квітів,
Що лягла на волосся принадним вінком…
21:03, 13.12.2010 рік.
Зображення: www.nilacala.ru