Коли ти відлітаєш у вирій,
Судини мого неба звужуються,
Серце лоскоче пір'я спогадів.
У самотніх фужерах світанків
Шампанські вибухи осені,
Осінні вибухи мого плачу.
На вологих зап'ястях бруківки
Рубці від нашого прощання,
Багато крихт днів розлуки.
На листопадових спинах дахів,
Закутана в вечірній Львів,
Читала твої жовтогарячі листи.
Пам'ять сканувала сухожилля слів,
Між рядками вени твоїх дотиків
Кровоточили рідним теплом,
Аорта твого пульсуючого «кохаю»
Виштовхувала життя в кожну артерію.
Сьогодні не дає дихати усвідомлення,
Що одного дня ти відчуєш потребу летіти,
А мені не вистачить сил відпустити.