Немало часу вже пройшло від тих подій,
Коли здіймав шматки землі метал снарядів.
Хто скаже, скільки армій полягло у ній,
В ненависній для матерів війні проклятій.
Хіба забудеш в сіре вдягнену орду,
Що чобітьми збивала пил із наших вулиць.
Як перся танк крізь стиглість яблунь у саду…
Як плакало село у божевільнім гулі…
І крик чужий, немов розпечений потік,
Топив і нищив все вкраїнське й милозвучне.
Свинцеві кулі: «ахтунг», «хальт», «я воль», «іх віль» –
Засіли в пам’яті людській набатом рвучим…
Чотири роки пролетіли у боях…
Здригалось небо від моторів месершмітів.
Та врешті решт весна і ожили поля,
Покрились золотом хлібів і шовком квітів.
Так підняла країна меч славетний вверх,
Щитом закрила і повстала із коліна.
Погнала скопище – фашистський третій рейх,
За Віслу й Одер, до розбитого Берліна.
Вклонімося героям тих буремних літ…
Усім, хто є, десь в іменах меморіальних.
В могилах братських, обелісках, у землі,
Всім, хто загинув у баталіях фінальних…
Шануймо ветеранів, що війну пройшли,
Вони звершили подвиг в боротьбі затятій.
Зробили диво й наближали як могли,
День Перемоги у травневім сорок п’ятім…
20:35, 7.05.2011 рік.
Зображення: http://pravda.sebastopol.ua