Потерпає мій захід під градом, мій схід у вогні,
Десь заплаче на півночі вітер в зеніті.
Завиває торнадо на півдні і зимно мені,
Так не затишно бути в розбитому світі.
Покидає душа жалюгідні картини розп’ять,
Що дістались, мов кара, в минулих походах.
Непомітно пливуть всіх моїх молитов каяття,
Та все тонуть в потоках розгулу негоди.
Катаклізми спустошили день до останніх краплин,
Тільки ніч, ще дарує небесні сюрпризи.
Вкотре я розставляю ряди соль-мінорів в лади,
І не можу знайти бездоганну репризу.
Все закутав туман, закував у кайдани міцні,
Диво-проліски крига порізала грізно.
Заходились скрипіти відірвані двері сінні,
Щось кричать мені вслід, та не те і запізно.
В очі в’ївся нестерпно самотній, покинутий ліс,
Навіть чорне вороння дощем позмивало.
У сирітській душі час волає до стомлених сліз,
Та тобі і цього лихоліття замало…
19:39, 31.08.2010 рік.
Зображення: http://proekt843.ru