Молодик сховав за клунями
Жовтий лик від сонця ярого.
Сяйвом луки, ген, заврунює
З неба яснозоре марево.
Ранок туманіє росами,
наче глиб очей невістиних.
Мов прочанка з довгим костуром,
прибрела весна розхристана.
Всі берізки в лісі тихому
дзвін-сережками обряснила.
Вранці – крізь бузкові віхоли –
як метелик, в небо шаснула.
_____________________________
Текст оригинала:
* * * *
Прячет месяц за овинами
Желтый лик от солнца ярого.
Высоко над луговинами
По востоку пышет зарево.
Пеной рос заря туманится,
Словно глубь очей невестиных.
Прибрела весна, как странница,
С посошком в лаптях берестяных.
На березки в роще теневой
Серьги звонкие повесила
И с рассветом в сад сиреневый
Мотыльком порхнула весело.
1916г.