© Киселев О.М. Составление. 2011
Народнi вiршi та пiснi вiддзеркалюють настрої окремих груп людей вiдповiдних часiв i необовязково спiвпадають з думкою автора цiєї сторiнки.
***
Цi народнi вiршi й пiснi я чув в 1937 роцi в селi (тепер мiсто) Гоголiв Броварського району Київськй областi. Менi їх розповiдали мої трохи старшi товаришi, звичайнi сiльськi хлопцi. Розповiдали також про слiпих кобзарiв, що спiвали цi пiснi. Тих слiпих кобзарiв вважали святими. Кожна селянська сiм’я вважала за честь нагодувати такого кобзаря, надати йому притулок, навiть з ризиком для свого життя. Ще розповiдали вони менi чи то правду, чи то легенди, що пiсля смертi такого кобзаря селяни зберiгали в хатi його заспиртованi ноги як святу релiквiю.
Але тодi, в 1937 роцi, кобзарi по селам вже не ходили. Де ж вони подiлись – чи то були всi вбитi, чи то заарештованi, чи то просто «розкуркуленi», та й до Сибiру висланi – це була велика державна таємниця. Кобзарi й самi розголошували те, що тодi було державною таємницею. Бо вони принародно спiвали:
«А вже тая правда
На свiтi померла,
А вже тая неправда
Весь свiт зажерла!»
Хоча це був текст народної пiснi «Нема в світі Правди», яку опублiкував Куліш ще в 1850-ті роки, та радяньскій владі цi слова чомусь не подобались.
***
В селі Гоголів Броварського району Київської області під час голодомору померло більше тисячі селян. Вiршi про 1932 –1933 роки:
***
Ой, на хатi серп i молот,
А у хатi смерть i голод.
***
В тридцять другому году
Люди їли лободу,
В тридцять третьому году
Будуть мерти на ходу.
***
І ниви багаті,
Та смерть у хаті
***
В 1932-33 роки в наслідок поспішної колективізації на півдні СРСР від голоду вмерло 7 000 000 селян. В мiстi Охтирка Сумської областi в 1932-33 роки вмерло багато родичiв мого батька i серед них мiй дiд Лавр Легеза-Кiсiльов.
***
Про колгоспи та п’ятилiтку:
Сидить баба на ряднi
Та й рахує трудоднi.
Трудодень, трудодень
Дай же хлiба хоч на день!
***
У колгоспi добре жить:
Один робить - сiм лежить!
***
Ноги босi, штани в клiтку –
Виконує п’ятилiтку.
***
Нет ни совести, ни чести,
Всё с говном смешалось вместе.
Обалделый прёт народ
Знамя красное вперёд!
***
«Партия осудила по существу антиколхозную политику цен, которая проводилась при Сталине… Труд большинства колхозников практически не оплачивался. Так, например, на один трудодень в 1952 году выдавалось: в Калужской и Тульской областях – одна копейка, в Рязанской и Липецкой – две копейки, в Брянской и Псковской – три копейки, в Костромской и Курской – четыре копейки. Многие колхозы годами не выдавали на трудодень ни одной копейки»
Н. С. Хрущев. Речь на совещании работников сельского хозяйства. 1964 г. («Московские новости», № 7, 1999 г.)
***
Цi народнi вiршi я чув в 1947 роцi в Тернопiльськiй областi:
Спасибi Сталiну, грузину,
Що вiн обув нас у резину
А то б i досi
Ходили босi.
***
Батьку Сталiн, дайте мила,
Бо вже вошi мають крила.
А як трохи пiдростуть,
То їх танки не вiзьмуть.
***
Сталiну вказує рукою:
«В Захiдну йдiть за мукою!»
***
«Кругом неправда i неволя,
Народ замучений мовчить.
А на апостольськiм престолi
Ченець годований сидить»
Тарас Шевченко
***
Кругом неправда i неволя,
Народ замучений мовчить.
А на московському престолi
Грузин годований сидить.
Народний вiрш
***
Народний гумор часiв окупацiї Київської областi (1941-1941 рр.)
В Києвi за часiв окупацiї пекли хлiб для населення (тай то по карткам, потроху i не для всiх!) з перемолотого проса (не з пшона!), кукурузи, перемолотої разом з початками, та з перемолотими кiньськими каштанами. Тiсто з такої "муки" розсипалось. Тому такий хлiб пекли в формах, а зверху змазували мiнеральним маслом. Я iнодi їв такий хлiб, вiн був гiркуватий, розсипався i швидко черствiв. Та все-таки заповнював шлунок i трохи зменшував почуття голоду.
Ось вiршi про такий хлiб:
Жито та пшениця поїхали в Нiмеччину,
Гречка та просо -
Пiд вопросом,
А каштани смiються,
Що на Українi зостаються!
***
За часiв окупацiї скрiзь висiли кольоровi портрети Гiтлера з пiписом: "Гiтлер-визволитель". Та населення в розмовах доповнювало цей пiпис: "Гiтлер-визволитель вiд хлiба та сала!".
***
Гiтлерiвськi солдати прийшли в Україну з Польщi, тому трохи знали вже польськi вирази.
Польскi слова "вшИстко Єдно вОйна!" (все одно вiйна!) були iнтернацiональним виразом, який розумiли всi.
***
Фашистський солдат звертається до дiвчини на польско-нiмецькiй мовi:
"Ком, панєнка, шляфен!
Морген брiнге брот.
ВшИстко Єдно вОйна -
Махен вiр аборт!
Ком, ком,
Пiд кустом!"
***
Фашистський солдат призначив дiвчини побачення, та не прийшов. Дiвчина написала йому на нiмецько-українськiй мовi:
"Iх тебе чекала.
Варум ти не прийшов?
Iх не така фрау,
Щоб вартэн фюнф часов!"
***
И в 1930-е годы сельские ребята создавали стихи не только о политике, но и о сексе, хотя слова этого тогда ещё не знали.
"Дід косить,
Баба в’яже.
Дід попросить,
Баба ляже.
Дід джик,
Баба в крик,
Дід сховався в черевик".