Я згадую , одного разу у вісні.
Я йшов, чи плив, по небу к ясним зорям,
Та щось не доброе ввиділось мені
Горіли рідні верби і тополі.
Я полетів до рідної землі,
Сльоза котилася солоная по скроні..
Як моторошно й боляче мені,
Дивитися як гинуть наші долі.
І з неба чорного упав на землю мрак...
В нім душі рідних друзів грають ролі...
Один з них я, а інший чьорний кат,
Один до волі прагне, інший проти волі.
І залишилися одні, лиш я і він...
І небо плаче гіркими сльозами,
І сльози ті проштровхуючи дим
Ревуть і стонуть, вічми і губами
Я впав, а серце б`ється наче грім...
Хто загубив що строїли роками?..
Я впав та залишився я і він..
Свободний дух та я і Смерть між нами.
І ось навколо поле й чьорний дим,
Пожухлі верби. тополі і трави...
І сміх пронесся чьорними полями,
Той сміх почули тільки Я і Він...