Давно вже в грудях згас вулкан,
І все навколо стало мертвим.
Лиш тільки спогадів канкан,
Бентежить дні чимось нестерпним.
Раніше сильне почуття
Здіймало вгору хмари диму.
Палило все, і навмання,
Текло розпечено, без спину.
Здавалося, що той вогонь,
Такий незвіданий, жагучий.
Беріг тепло твоїх долонь,
І воскресав, мов сад квітучий.
Але пройшли давно ті дні,
Залишивши одвічний спомин.
Тепер мовчить, німе у сні,
Те почуття слабке від втоми.
Воно, мов свічка на вітрах,
Погасне у думках напевно.
Як сонце згубиться в горах,
І назавжди вже буде темно…
19.02.2008 р.