В тім в давнім краї, названім "Міжріччя",
Там де жили шумери і аккадці,
Хтось крив недобре в плеск гучних овацій,
Вдягнувши маску-усміх на обличчя?
Куди мандруєш, загубивши пісню,
Ту, що співав вівчар своїй отарі?
Над Тигром плакали від жалю хмари,
Змінивши сиву суть в любов первісну.
Всміхалась щирості веселка в небі,
Ширяли в вись стрижі месопотамські...
Здається, світ біднішим став без ласки,
Слова без серця – грюк в пустому цебрі.