Ці ясени, що восени
скидають золотаве листя
і китицями ще з весни
так розрослися і обвисли,
ведуть в напівдитячі сни...
В жадану щиру простоту
бажань, які не всі збулися,
в небес блакить і чистоту,
в зірок вечірній ярий блискіт,
в палкі обійми на мосту...
Той міст побачень і розлук,
де неполохані світанки...
Ми, не роз'єднуючи рук,
пливли у мріях свіжих ранків,
туманних пасем і перук,
де теплоходу мірний звук
тривожив душі духом мандрів,
де не було страждань, розпук,
де щастя, зовсім не примарне
летіло майже нам до рук...
Летіло птахом навмання,
минаючи лихі негоди
і не лякали маячня
всіх негараздів, і незгоди,
і пересудів печія...
І досі ясени ясні
чарують душу восени...
Вольный перевод на русский Светланы Груздевой:http://www.stihi.ru/2011/11/06/4148
СНЫ ЯСЕНЯ.
Те ясени, что осенью,
как перед сном одежду – мы,
листву с себя снимают,
и кисточками бахромы
нас нежно обнимают, –
среди небесной просини,
нам детства возвращают сны:
когда впервые влюблены,
не зная за собой вины…
впервые – понимают!
непотревоженная высь
плыла над тем мостом свиданий…
не все желания сбылись:
мы их вдыхали утром ранним –
тумана космы развились…
а теплохода мерный звук
тревожил духом стародавним,
где не было разлук, страданий,
и счастье не рвалось из рук, -
теченьем заносилось в плавни…
взлетало птицею с руки,
но неизменно возвращалось:
всем пересудам вопреки,
любви светили маяки,
в нас что-то нежное вмещалось…
и ясень – ласковый, земной –
чарует душу, как весной…