З ПРИНАГІДНИХ НОТАТОК
... Мені подарували двомовну книжку: там поезії Шандора Петефі українською і вірші Тараса Шевченка угорською. Чому їх об’єднали в одне видання? (МГА «Модус Колоріс», К., 2006) Для угорців Петефі такий же національний символ, як Шевченко для нас. До того ж, у їх творчості є спільні мотиви, про це можна прочитати, зокрема, у статтях Івана Дзюби. Він звертає увагу на їх разючу духовну спорідненість у ставленні до батьківщини, до народу, його історичної долі. Це дуже цікаві паралелі, повірте. До слова, в Ужгороді і в Берегові є пам’ятники Петефі, а в Будапешті – Тарасу Шевченку. Але про це, можливо, іншим разом…
Відомо, що угорська мова разом з мовами ханти і мансі складає угорську групу угрофінської гілки уральської мовної сім*ї (тут ще є самодійська, фіно-волзька та фіно-пермська гілки). Угорська мова є офіційною в Угорщині. Значні групи населення, що розмовляють угорською, є також у Словаччині, Сербії, Румунії. Писемність – на основі модифікованої латинки, алфавіт має 40 літер. Голосні звуки є довгі й короткі (їх, здається, 14), приголосні теж можуть бути довгі – і це впливає на значення слова. Наголос завжди на першому складі. Граматичний рід повністю відсутній. Прийменників нема, для зв’язку слів використовуються відмінкові закінчення, що приєднуються до основи слів, або післясклади. Закінчення в однині й множині однакові. Присвійних займенників нема. Велику роль грає визначеність чи невизначеність, від цього залежить і порядок слів у реченні, і артиклі, й тип дієвідмінювання. І ще багато такого, що абсолютно не схоже на романо-германські чи слов’янські мови…
Угорці називають себе «мадярами», а країна зветься Модьорорсаг. Вони переселилися у Європу, в басейн Карпат із території нинішньої Башкирії тисячу років тому – і кажуть про це так: «Здобули батьківщину». Важко зрозуміти, як це можна назвати заселену слов*янами територію, яка не належала твоїм предкам, здобутою батьківщиною. Але… На Верецькому перевалі у Карпатах є пам’ятний знак з нагоди цієї події – туди постійно їдуть туристи з Угорщини, стоять урочисто і натхненно співають свій гімн.
Але ж я не про їхню національну самосвідомість, яка викликає глибоку повагу.
Я про переклади.
Отже, Шевченків «Кобзар» подано у перекладах Шандора Вереша, які виконані ще до 140-ї річниці від дня народження Шевченка..
Але мені цікаво порівняти й спроби інших авторів, зокрема переклади «Заповіту».
Із різних джерел за кілька років назбиралися в мене деякі побіжні спостереження з цього приводу. І пропоную їх Вашій увазі, шановні друзі.
Ще в далекому від нас 1916-му в журналі «Укранія» опубліковано цей твір угорською – перекладачі Гіядор Стрипський і Балінт Варга. Це був перший переклад. А на сьогодні є близько двох десятків перекладацьких інтерпретацій цього Шевченкового твору угорською. Автори різного рівня, різної творчої манери, різного часу… Однак більшість із них користувалася підрядниками.
Я зверну Вашу увагу лише на декілька моментів… А детальніше, можливо, колись…
Пригадаймо Франкові відчуття: «Уже слово «поховайте» будить у нашій уяві образ гробу: одним змахом поет показує нам цей гріб, як частину більшої цілості – високої могили; знов один змах – і ся могила являється одною точкою в більшості цілості – безмежнім степу; один крок – і перед нашим духовним оком вся Україна, огріта великою любов*ю поета »
У Стрипського і Варги ці рядки звучать так: «Як умру, то поховайте всередині високої гори», у Яноша Анки (перекладено 1918-го року) – «на вершині горба», а Єва Грігаші (1961), яка виросла в білінгвістичному середовищі, використовує слово «курган». Шандор Вереш асоціює високий курган зі славною могилою, а Деже Шандорі (1984), пишучи – «на схилі кургану», ще більше наближає переклад до української національної атрибутики. Д’єзе Чорба (1983) посилює цей мотив: «нагорніть наді мною курган-могилу», а у Шарльоти Лані (30-ті роки) «на могилі» замінено більш абстрактним «у святу землю України». У 1944 р. в перекладі Марселя Коллоша взагалі не збережено поняття могили, тож зміст Шевченкового вірша тут зазнав значних змін.
Один із ключових образів – степ широкий у Стрипського-Варги передано як «широкі пшеничні родючі поля», «реве ревучий» – тут «гуде шумовиння, вирує і виє».
Янош Анка епітет «милій» посилює ще одним «святій» , що й не дивно – його творчість мала виразне релігійне спрямування. Ш. Лані – «вічно дорогій серцю Україні», Єва Грігаші передала образ милої України так: « в лоно благословенної української землі» .
Надзвичайно цікаво, як передають пристрасний, ридаючий, мужній і водночас розпачливий – полісемантичний – рядок «А до того я не знаю Бога». У Стрипського-Варги ці рядки звучать спокійно: «а до того я про Бога й не думаю», Я. Анко вживає нейтральне «небо»: «а до того не можу тут на землі і думати про небо», найповноцінніший відповідник, мабуть, у Грігаші – «а доти для мене немає Бога на небесах» і в Деже Тандорі – «а доти Йому немає місця у моїй молитві» .
Ще один ключовий образ «і мене в сем’ї великій, в сем’ї вольній, новій… » теж набуває різних інтерпретацій: у Стрипського-Варги –
І моє ім’я згодом у великій сім’ї,
Коли вільним буде нове покоління…
У Д. Чорби дуже камерне трактування:
І згодом мене у вільному і новому
Великому родинному колі…
Ш. Лані знайшла більш сучасне вираження:
У вільній батьківщині знову оживе,
Великим і щасливим буде мій народ…
Найбільше віддалився від оригіналу, мабуть, М. Коллош:
І коли воскресне свобода,
Минеться гріх,
моє тіло в чисту землю покласти
Не забудьте…
Ще багато можна говорити на цю тему, одним перекладачам вдалися краще одні рядки, іншим – інші. Літературознавець Іван Мегела (він один із кращих спеціалістів у цій справі) вважає, що найбільш органічно звучать переклади Ш. Вереша (який і міститься в моїй книзі) та академіка Йожефа Вальдапфеля – 1961 р. Переклад останнього можна прочитати у Вікіпедії, де йдеться про угорську мову. І він є яскравим зразком філологічного, лінгвостилістичного підходу в перекладанні поезії.
Думаю, ніяка література світу не має стільки варіантів чи інтерпретацій Шевченкового «Заповіту», як угорська.
Шкода, що я не поліглот. Дуже цікаво було б порівняти інтерпретацію цього твору різними мовами.
2010
