ДЕ Я?!

 
Кричу і дихаю частіше…
            Що зі мною? Цить! Тихіше!
                Змовкни, змовкни дика неміч,
                Не потрібна мені поміч!..

                Стою біля краю! Де я?..
                Як зірвана орхідея
            П`янкий аромат розливає,
Так туга мене огортає…

                Щось жадібно калатає,
                Сумління помірно взиває.
            Загинь, ненаставана думка!
А може це просто придумка?

Мене вже ніщо не лякає…
            Долонями скроні стискаю…
                Я знову себе контролюю…
                Тихіше! Нічого не чую!

Нічого, нічого не чую!
            Я з цього усього глузую!
                О, Боже! О, Боже!!! Де я?
                Нащо проросла ідея

                В жагучім, розпаленім краю,
                Що розумом я називаю?
            Поникни, мій промінь ясний!
Змарній мені, світе прекрасний!

                Убий мене вщент, неминуче,
                Порви злісно, палко, жагуче.
            Хай стану з весняною кригою,
Стечу собі в Рай із відлигою.

Нарешті, зі мною покінчено!
            Тихіше…усе вже скінчено…
                Я стримана знову на людях.
                Спинилось, замовкло у грудях…

Не б`є, не торкає, не цокає…
            Полине хай чутка у спокої…
                Закрию щільніше повіки,
                Уста свої стисну навіки.

                І йтиму ходою проритою,
                Тяжкою, камінням вкритою.
            Тихіше…тихіше…Де я?
Я тут!.. В мені вмерла ідея…



                22.10.2011