Коли чума приходить не спитавшись
І смерть цілує юродивого в уста,
То від гріхів своїх миттєво відцуравшись
До Бога шлють молитви прокляті міста.
Даремно допомоги ми чекаєм,
Коли в руїнах церкви та душа.
У милість Господа ми віримо й благаєм
Але ридання та мольби не варті і гроша.
Накриє землю темрява зневіри
А біль прийде й оселиться між нас,
І той, хто вік свій відживав без віри
Згорить в огні, як прийде кари час.
В агонію безумства рине світ невинний
Тож зупиніть машину смерті повсякчас
Зневіра ваша і докір невпинний
Загублять душу,разом з нею й нас.
Коли перед тобою двері в вічність
І ти стоїш перед порогом забуття,
Ти розумієш всіх гріхів критичність,
Що встиг накоїть за своє життя.
І як підійдуть до кінця хвилини,
Коли чоло покриє іній сивини,
Захочеш вирвати із серця ракові пухлини.
Ті, за які відповідають ще й сини.
Як морок серце попелом накриє
Із крематорію прожитих почуттів
І смородом гниючим сонце від очей закриє
Захочеться усе вернуть віддавши тисячі життів.
Але життя й хвилини не повернеш
Тримаючи їх пальцями, які втрачають міць
І як би не схотів нічого вже не вернеш
коли лежиш в труні гріховній горілиць.