Багріють ясно кетяги калини
І снігурі, як кров червона на снігу.
Гірських рельєфів видняться туманнії вершини
Нема тут місця розбрату й гріху.
Засніжена пустеля в душу впала.
Південний вітер обморожує вуста.
Коли домівку покидав – ти міцно спала
Я ж на столі лишив короткого листа.
В безсонну ніч пустелею блукаю.
Я сам, один без друзів та думок.
У Господа лиш одного благаю
Вернутися додому в менший строк.
Між нами розкрилася пустеля,
Безмежний світ льодовиків.
Я в крижаному номері забутого готелю,
Як в камері пустій в безмежності віків.
Настане час і я зламаю пута
І повернуся до твого тепла.
Пустеля зникне у льоди закута
І сумніви згорять усі до тла.