Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші...
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
ПЕРЕВОД
Страшны слова, когда они молчат,
Когда они внезапно притаились,
Когда не знаешь, как же их начать,
Ведь все они уже произносились.
Вот кто-то ими мучился, болел,
С них начал, их прервал бессвязно;
Людей и слов – так много на земле,
А ты сказать впервые их обязан.
Уродство, красота – всё обратимо,
Всё было – и асфальт, и камыши;
Поэзия – всегда неповторима,
Бессмертное касание души…