************
Печаль німа, п’янка, неначе хміль.
Вона чомусь так жадібно з’їдає,
Труїть, ятрить і важко огортає,
Влучаючи у посередню ціль!
Собою, ніби терном шлях, вкриває,
Під простирадлом пам’яті, жагу, –
Як слід брудний, безжально, на снігу
Кривавий відпечаток полишає…
Поникне час казковий, помарніє, –
Фрагменти та уривки зайвих фраз,
Тих спогадів, що діють проти нас, –
Усе мине…Залишиться НАДІЯ!
01.11.2011