Є у мене пес Барбосик:
Щирий, жвавий, жартівливий,
Довгі вуха, мокрий носик,
Він веселий і кмітливий
Я дивлюся у віконце,
Він підстрибує щодуху
Так він грається на сонці
І спіймати хоче муху
Раптом зник мій пес Барбосик
І сидить собі в кущах,
Заховав під лапку носик,
А в очах – образа й страх…
Опустив в зажурі очі,
Не стрибає, став сумним
Більше гратися не хоче,
Що це, раптом, стало з ним?
Я погладжу йому вухо,
Пожалію свого пса,
Він хотів спіймати муху,
А спіймалася… оса!