лякаюча, засмучена пустеля -
кімната біла,
біла-біла стеля,
в кутах якої марять павуки.
моє обличчя кольору нудьги,
а за вікном лапатий білий сніг.
торкнусь своїх заплющених повік,
а сон не йде...
яка цікава річ.
холодна, невблаганна сива ніч
у сніжний кокон сповиває дім.
здається, що назавжди, але втім
мені байдуже.
я забула літо,
мені не сняться різнобарвні квіти.
пустеля біла роз'єднала нас.
жорстока ніч, немов в останній раз,
нагадує про тебе.
я не сплю...
і вже не знаю, чи тебе люблю...