***
глибока осінь - ніби нижнє "до",
глибокі води, кашель, голі клени,
і ти, котрий чекаєш на Годо,
і я, котра вдягається в зелене,
щоб сепію розбавити, щоб сплін
потік до моря - сіль усе лікує...
заплющиш очі - сум стрибне з колін,
як сірий кіт - і утече між туї
Гурзуфу...
***
... якби парки уміли плести на спицях
отакенні зелені шарфи зимові,
то ти би помітив,
як якоїсь миті
їхнє плетиво, розшарпане на початку,
раптом стало щільніше, цупкіше...
а знаєш чого?
бо твою нитку і нитку мою вони об'єднали...
і плетуть тепер у дві нитки,
як уміла моя бабуся...
***
... де дикі гуси сплять в очеретах,
де сниться їм зелене поле ряски,
де рисочки гіркавого аїру
стримлять у небо-все-ще-голубе...
...і голуб в тому небі -
біла ляпка,
що Бог впустив з пера старої гуски,
коли писав у прописах Завіту
Найперше Слово...
***
... бо літо в місті, де цвіте герань
у горщиках на вікнах, де тіняво
у кнайпах білих, де пахуча кава,
де дітлахи сміються, де ласкаво
туркоче голуб, де усе - просте:
вино, оливи, сир і хліб гарячий,
де голос кличе, та уже не плаче,
і на плечі долоня золота...
***
...позаду тебе сяду, притулюсь
духм'яним тілом до спини твоєї,
щоб тісно-близько, щоб грудей моїх
ти відчував вібрацію дотульну...
скажу на вухо, пошепки, отак -
лише губами видихну: послухай,
я так тебе люблю, немов дитя,
що загубилось на вокзалі долі,
і хтось_великий, рідний та єдиний
узяв його на руки - назавжди...
я так тебе люблю, немов дівчисько,
найменше в класі - вчителя свого...
тебе кохаю, ніби наречена,
у переддень свого вінчання - леле!
коли чи ти, чи Бог - одне обличчя...